Я в очах його тонула.
Я в очах його небо малювала.
Небо не в очах його, мабуть, було.
Та у небі їх я відшукала.
Небо багато світів ховало.
А побачить один змогла.
І одного здалось немало.
Та я його не вберегла.
Небо заховало спокій далі.
Та по слідам я не пішла.
Мені принадою печалі.
В них туга, смута і війна…
***
Моя перша зустріч із ним була, як правильно виразитись, одностороння.
Я побачила його, і не встигла схопити повітря, щоб голова моя перестала йти кругом від його амбіцій.
Для нього я була частинкою сірої маси, та мені вистачило всього кілька місяців, щоб він зрозумів, що в його долі я «чорний квадрат», яскрава пляма, озонова дірка, сонячне затемнення, восьме чудо світу, але аж ніяк не частинка сірого шматка суспільства.
Я не давала собі права на помилку, коли зрозуміла, що жити не можу без його «ego», і тої сили, що він випромінював. Правильно, сили, не світла… Його аж ніяк світлим назвати не можна було.
Я закохалась у жорстокого, самозакоханого, амбіціозного, зухвалого, нестриманого, найпривабливішого, неможливо звабливого, 52-річного, батька свого сина, слава Богу, вже розлученого, доктора філософських наук, найрозумнішого на світі свого викладача.
Та все це були квіточки у порівнянні з тим, що він приховував.
Про нього казали, та я чути не хотіла.
Я захоплювалась ним.
Я кохала його.
Та я не знала, що він кохає іншу людину.
Спочатку мені було все одно.
Аж поки я не познайомилась з цієї людиною.
І звали його Ярослав.
Я кохала його, а він кохав якогось Ярослава…
***
Не існує голубих чоловіків, це ми з них таких робимо. І наше завдання зробити з них справжніх чоловіків.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=343522
Рубрика: Лірика
дата надходження 12.06.2012
автор: Біллі Джин