На річковому плесі намалює дощ
Самотність краплями рясними.
Нам пробирає тіло до кісток.
І видаються душі всі пустими.
І безнадійним кожен крок.
Ми, як в дитинстві, сподіваємось на диво.
Як встояти? Як серце вберегти?
Натомість на Голгофу йдем сміливо.
Заради мрії і мети...
Порожня ніч. Незмінно нещасливі.
Час, він наркотик. Тягарем із пліч.
Очікування найчастіш зрадливі.
І сльози градом з посивілих віч.
А я не вмію вірити у краще.
Надія жевріє уже ледь-ледь.
Для чого боремось? Страждаєм нащо?
Так чи інакше – кожного чекає смерть.
*Memento mori - ( з лат.) - пам*ятай про смерть.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=343177
Рубрика: Філософська лірика
дата надходження 10.06.2012
автор: Інга Хухра