Я,мов відірваний листок,
Який понесло за водою...
Ось там,попереду,-місток,
Де милувались ми з тобою
Потоком річки і вербами,
Які схилились до води,
Обрисивтими берегами,-
До краю страшно й підійти!
Вода шуміла і гурчала
Від злості, пінилася враз.
А потім знову затихала
І кликала до себе нас.
І ми,жбурувши геть свій одяг,
Кидалися в обійми їй.
Затамувавши в грудях подих-
Віддались волі річковій...
Той щем сердець я й досі чую,
І ласку ніжної води...
Теперу чужині живу я...,
А ти на наш місток піди.
Піди,вдивися пильно в воду
І там побачиш образ мій,-
Не розраховуй вже на вроду,
Та серця ранити не смій.
Нехай життя нас розлучило.
Мене ген-ген де занесло...
Та я люблю,як і любила:
Ти-мої лодка і весло.
Отож вдивись у воду пильно,
Вхопи листочок цей до рук
І притули до серця щільно,
Щоб не було більше розлук.
Вернусь додому і до річки
У цей же день я поспішу,
Сплету вінок,завяжу стрічки
І за водою все пущу...
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=343033
Рубрика: Лірика
дата надходження 10.06.2012
автор: mura