Колись я гарна була.
До того ж-молода.
та швидко все минуло,
спливло, немов вода.
Ніщо в житті не вічне,
як і життя саме.
Стрічаємось все рідше...
Чи ти б впізнав мене?
Тепер я лише гарна,
та вже не молода...
Ти не зови намарно,-
я не вернусь туда,
де вітер мої коси
по плечах розсипав...
вони,немов покоси,
стелились поміж трав.
Де дивні ясні зорі
світили в далині...
Купались ми в любові
і клявся ти мені:
повік мене кохати,
як квітку берегти...
Та що тепер казати,
як зрадив мене ти.
Зате тепер,з роками,
я розумію все,-
не втримати руками
те,що життя несе.
Промчав той поїзд швидко,
котрий кохання віз.
Стічаємося рідко
і очі повні сліз
від щастя,чи від болю?-
не відаєм самі...
Щасливі ми з тобою,
хоча й не молоді.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=343030
Рубрика: Лірика
дата надходження 10.06.2012
автор: mura