Вітром зносить раціональне,
І весною зриває дах.
Забуваю давні страждання
І до казки торую шлях.
Зачекались мої каравели.
Як давно мені снилися сни!
Кличуть чайки, моря, корабели,
І за ними так тужно мені...
Сизе море мене зачекалось,
Напинаються білі вітрила.
Сизе море мене зустрічає -
Зачудовану і сміливу.
Озираюся. Чайки кличуть
Тужним клекотом синього неба.
Леголасе, ми в море вийшли!
Леголасе, смутку не треба...
Відчуваєш? Солона краплина,
Бризки райдужні - тихий спокій.
Я над морем птицею лину,
Я до тебе, мій сіроокий.
Весь цей простір, він твій, Леголасе -
Тут два неба і два океани.
Я тут вільна, велична, ясна,
Може навіть хмаринкою стану.
Стану чайкою, бурею, чуєш?
За тобою тягнуся - марно.
Найсвітліший, чому сумуєш?
Ти ж не кидавсь брудом у карму.
Не журись, ти ж од неба вищий,
Ми ж у казці, тут тільки воля.
Кличе чайка, і вітер свище,
Хвилі - наче отара в полі.
Не самотність. Щастя. Найбільше.
Захлинаюсь солоним вітром.
Не буває такої тиші
Благодатної, ясносвітлий.
Забуваю про грізне місто,
Про гарячі брудні каменюки.
Я тепер - кришталево-чиста!
Леголасе... Мій ніжний смутку...
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=342823
Рубрика: Лірика
дата надходження 08.06.2012
автор: Svetegoochej