До Серця просилось Кохання, так чемно:
- Впусти, так благаю, впусти…
- Я хочу де люди, я хочу на землю,
- Я буду лиш радість нести…
- Я тепле, привітне, Я щире, відверте.
- Дарую п’янкі почуття…
А поруч стояла Розлука, і вперто:
- Якщо ввійдеш Ти – то і Я !!!
- Я буду щокроку тобі в допомозі,
- Мов друзі – ми поруч завжди.
- Я буду на кожній невдалій дорозі
- Змивати сльозами сліди…
Кохання на дружбу відверто зітхало:
- Не знаю невдалих доріг..
- Але мені дуже при-дуже цікаво…
- Йдемо на Сердешний поріг…
Всміхнулося Серце і двох привітало:
- Ви ж тільки у дружбі живіть.
- От тільки для двох в мені місця замало,
- Та якось містіться, ідіть…
Кохання принесло дарунки і квіти,
Чарівні і ніжні слова.
І Серцю так тепло, і стало радіти…
Розлука ж – чатує… Дарма…
Кохання і Серце - веселі, жартують,
Довкола них радість, тепло…
Розлуку їх пестощі дуже дратують…
І зникло ураз що було…
Взялася Розлука до звичної справи,
Створила безмежну пітьму.
До Серця нові відчуття завітали,
Так боляче, прикро йому...
Усе, що так тішило, гріло Серденько,
Розлука прогнала й мовчить…
Кохання упало додолу низенько:
- Серденько, пробач що болить…
- Пробач, моє рідне, за друга такого.
- Мені дуже прикро, пробач!!!
Та Серце уже не зважало на нього:
- Невдала дорога… От бач…
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=342808
Рубрика: Лірика
дата надходження 08.06.2012
автор: Людмила Мартиненко