Це справді так: до нас не йдуть роки,
це ми до лона віку поспішаєм.
Когось у пам’ять серця проводжаєм,
як берег - хвилі стомлені ріки.
Це справді так: тоненька і тремка
розгойдує нас ниточка вседержу,
зриває вітер часу з нас одежу,
та все ж трима невидима рука.
Це справді так: буває, заштормить –
звикаємо до радості і болю,
та розминаємося десь самі з собою,
неначе помираємо на мить.
Ні, не тоді, як браму відкрива
хтось нам попереду – до вічності, чи й далі…
Ми ще уперто тиснемо педалі,
й казна-куди нас виведе крива.
Це справді так: приборкати себе
у пристрастях буває нам непросто.
У нашу честь лунають славні тости
під пильний стук пульсуючих ребер
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=342618
Рубрика: Філософська лірика
дата надходження 08.06.2012
автор: Omega