У ванні із духмяним розмарином
Краса жіноча ніжилася знов,
Розпусно пестила себе, невпинно,
Аж у судинах закипала кров.
Вона хотіла ласки чоловіка,
Простих, жагучо- лагідних сонет.
Але змінивши їх число, без ліку,
Ще не відчула пристрасті момент.
Сама милується чарівним відзеркаллям,
Сама співає під вікном романс.
І самолюбство - чорне, як провалля,
Лякає миттю - втратити баланс.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=342543
Рубрика: Лірика
дата надходження 07.06.2012
автор: Любов Чернуха