Сльоза кровава падає з лиця,
Душа німіє і пісень не чути,
За мову я ітиму до кінця,
Бо рідне слово з нами має бути.
В нас забирають золоті слова,
Сують чужу, нерідну мені мову,
Традиція вже склалась вікова,
Що інші мови пхають нам в основу.
Ми знову у ярмі, хоча слова святі…
Нам обіцяють шанувати мову,
Хіба ми, люди, вже тепер не ті,
А чи забули мову калинову…
Я росіян люблю, поляків і татар,
В них мова є, що гордість для народу,
Прошу, брати, вже досить із нас чвар,
То ж збережімо мову свого роду.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=342418
Рубрика: Лірика
дата надходження 07.06.2012
автор: Віталій Назарук