Гость
Всё как раньше: в окна столовой
Бьётся мелкий метельный снег,
И сама я не стала новой,
А ко мне приходил человек.
Я спросила: "Чего ты хочешь?".
Он сказал: "Быть с тобой в аду".
Я смеялась: "Ах, напророчишь
Нам обоим, пожалуй, беду".
Но, поднявши руку сухую,
Он слегка потрогал цветы:
"Расскажи, как тебя целуют,
Расскажи, как целуешь ты".
И глаза, глядевшие тускло,
Не сводил с моего кольца,
Ни один не двинулся мускул
Просветлённо-злого лица.
О, я знаю: его отрада -
Напряжённо и страстно знать,
Что ему ничего не надо,
Что мне не в чем ему отказать.
Гість
Так було вже: в вікна їдальні
Б"є дрібний заметільний сніг.
Я сама, як у дні ті дальні.
А до мене прийшов чоловік.
Запитала:"Чого ти хочеш?".
Мовив:"В пекло з тобой піду".
Засміялась я:"Напророчиш
І собі, і мені біду".
Та він руку суху піднявши,
Доторкнувся квітів злегка:
"Як цілують тебе, розкажеш?
Й як цілуєшся ти сама".
А очей, що дивились тьмяно,
Він не зводив з мого кільця.
І застигли м"язи, мов камінь,
Світло-злого його лиця.
А я знаю: його розрада -
Так напружено-палко знать,
Що нічому він вже не радий,
Що мені нема в чім відмовлять.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=342414
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 07.06.2012
автор: Радченко