Вдихаю молекули кисню й живу -
Їх тисячі років вдихали до мене.
Тут власного атома я не знайду,
У їхньому світі усе безіменне.
Невже у чужих мікрокосмах думки
Без мене народжує мозок до смерті.
І лиш електронів незримі струмки –
Навіки у тілі, в клітинах заперті…
Ніхто не повірить! Є в кожнім душа –
Мов птаха у клітці, та всюди літає.
Можливо для світу молекул чужа –
У них симбіоз, аж до вічності краю.
05.06.2012
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=342224
Рубрика: Лірика
дата надходження 06.06.2012
автор: Андрій Гагін