А хмари ніби віщували,
Темніючи і мінячись .
Їх вітер гнав на північ,
Постійно підганяв.
Теж напевно відчував щось,
Бо спішив втекти
І хмари із собою забрати,
Щоб не стали свідками біди.
І води грали-хвилювались :
То здіймались,то злягали.
І теж втекли б напевно,
Та куди ж?
А хмари не хотіли йти на північ,
Їм було добре тут.
Вони заплакали,
Вода прийняла їхні сльози.
А люди думали собі,
Що ось гроза мала
Легенько землю скропить,
А потім сонце буде і веселка.
Вони не вміють відчувати,
А помічати теж їм лінь,
Хіба лише собаки їм підкажуть
Наближення великих змін.
Та що вони вже зроблять?
Ні собаки, ні коти, ні люди
Не зможуть врятувати світ
Від рук великої біди.
І люди дивуватимуться,
Як так швидко все,
Що створювалось роки
За мить земля прийняла.
А все з тієї ж легкої руки
Якогось генія,
Що вирішив новий експеримент
Поставити над людством.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=342215
Рубрика: Лірика
дата надходження 06.06.2012
автор: Катя Фея