Люблю Єсєнінські вірші.
Що мироточать і стікають
любов*ю, вигнанці із раю,
що він свідомо залишив...
І Маяковського набат
люблю, що віє завірюху
в буремнім серці, загріба
руками жар і в душу дмуха...
Люблю Чайковського: розкрив
і щиро положив на ноти
він руської душі надрив,
звабливість праведної цноти...
Багато ще чого люблю...
в надбаннях Руської культури
є місце величі й жалю,
і пристрасним самотортурам...
Але люблю передусім
я Україну. Серце плаче,
що двісті тридцять голосів
цих Шариків, синів собачих,
готові все продать: і нас,
і верби тихі наддніпрянські,
Карпати, Крим, хатИ селянські
за нафту і дешевий газ!
Чому, скажіть, себе забувши
(адже мотиви не ясні)
продАли Мову - нашу душу,
наче зарізали вві сні?
Хіба культура їх турбує?
Вони свої на цій землі?
Та ні! Скоріш продать трубу, і
захапать золото й рублі!
Хіба тим карликам кремлівьким,
що в себе задушили всіх,
потрібно щастя українське?
Та не брешіть, адже це гріх!
Хіба в кремлівських басурманів
лишилась Руськая душа ?
Та ні! Бажання Бути Паном
єдине їх не полиша!
Люблю я ніжно Руську душу...
Як любите її і ви.
Але хіба Украйну мушу
робить колонієй Москви ?
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=342198
Рубрика: Громадянська лірика
дата надходження 06.06.2012
автор: Rukosh