Знов шепоче вітер під моїм вікном
І лоскоче душу він своїм теплом.
Тихо свою казку вітер доказав,
Про журбу у мене ніжно запитав:
«Що тебе тривожить: горе чи біда?
Може, чиясь черствість душу допіка?
Може, за коханим лиєш сльози ти?
Як не маєш друга – вітру розкажи!»
Там, де роси мили босі ноженята,
Там, де зорі пили воду у Дніпрі,
Там де ніжно «мамо» кличуть ластів’ята,
Там, де зачекалися сини мої!
Ні, не за коханим котиться сльоза,
А за рідним краєм крається душа.
Вдома пахне колос маминим теплом,
Чебрецем, барвінком пахне під вікном.
Де шумлять Карпати і зелений гай
Дихає красою український край.
Передай же, вітре, пісню солов’я,
Хоч далеко звідси сторона моя!
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=342182
Рубрика: Громадянська лірика
дата надходження 06.06.2012
автор: без псевдоніму