У чебрецях, розбещена, в фаворі,
Стелила нічка літечку матрац.
Сама схилялась перед ним в покорі,
Ростила трави, зм’якшувала плац.
Як лиш могла, щоденно прогиналась,
Просила, дай хвилину, а чи мить,
Я ще не встигла, я не нагулялась,
Чому так сонце сходити спішить?
Мовчало літо, знову невблаганне,
Суворо нічці рахувало час.
Їй на утіху, підбере старанно
Із зорепаду чарівних прикрас.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=341858
Рубрика: Лірика
дата надходження 04.06.2012
автор: Любов Чернуха