Нетлінні мощі
Церква повинна бути храмом життя,
Погляд в майбутнє і народження нового,
Але коли туди заходиш, зовсім інші відчуття,
Культ тіла мертвого, якого прославляємо ми бога?
Нетлінні мощі, смерть живе навколо нас,
Скелети, черепи, які цілують люди, на поклони,
Минуле розкладається і в рабстві зупиняє час,
Тіла мерців там чудотворні і божественні закони.
Покійники засушені, голови порізно, обрубки рук,
Хіба це та релігія батьків і наших родів?
Хто нам створив цю секту із невільників овець і слуг,
Мільйони у ярмі, у культі темряви запряжено народів.
Невже зцілити може те що розкладається і неживе?
Вірні ж служителі пакують і збирають справно трупи,
І процвітає чорна магія, що душу твою забере,
Личина справжня того бога на кістках і зі шкарлупи.
Вирощуєш в собі, виношуєш його гріховну суть,
Чому ж ти й далі віриш у цю святість мертвечини?
Світло краси і там лиш квіти справжні проростуть,
Правда одна дорогою до справжньої людини.
5.06.2012
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=341657
Рубрика: Філософська лірика
дата надходження 03.06.2012
автор: КРІПАКОС