- Що з тобою сталось,Петре? З кимось бився наче?
Весь у ссаднах і синцях."Дістав"-таки добряче.
Стали хлопці на роботі все питати в нього.
Той мовчав чомусь, як риба, та тримавсь недовго.
- Вчора ввечір проводжав я дівчину кохану,
Раптом враз напали двоє на мою Оксану.
Кинувсь я на захист, звісно. Що ж я мав робити?
То ж вони й мене конкретно встигли ще побити.
- Бачу я "розмалювали" твій "портрет" на славу,
Треба в "органи" звернутись, написать заяву.
Ти хоч їх запамятав? Чи хоч якісь прикмети?
По слідах гарячих, Петре, їх знайдуть моментом.
Йдем в міліцію. Розкажеш, що було якшвидше,
Потім,звісно, в травмопункт нам треба, чоловіче.
Петя бідний це як вчув, аж скрикнув: - Ні, не треба!
У міліцію звертатись вже нема потреби.
Тих обох, що нападали, я прекрасно знаю!
Але зла на них повірте, хлопці, не тримаю.
Тільки я не все сказав. Точніш змовчав про дещо...
Це нас двох отак побили рідна жінка й теща.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=341268
Рубрика: Гумореска
дата надходження 01.06.2012
автор: Віктор Насипаний