…похмура цитадель димить,
Її той океан змиває…
Роса…Ранкова ніжність…
О, яка ж ти полігранна!
Знайшла мені бальзаму – бездоганно!
Омий мою палку суміжність…
Розтріскаєш тонке каміння,
Прийди ти вісником – ночами!
Але таким теплом…Її очами…
Щоб враз сховав своє невміння!
Нарешті…Хвиля накотилась…
А чи надовго?Поживемо…
Не треба починать дилему,
Бо потім буде: «Не згодилось…»
Але усі слова…
Ніщо, порівняно із ними!
Її словами – без озими…
Моя надійність щиро ожива!
Похилі ночі завмирають…
Цей образ ніжний, як вода
Вона лише така одна!
Мінливість долю не чіпають…
Злилося у єдине,
Роса та ніжність – до небес
Хоч «ремеслом» своїм вознес,
Але така прекрасна ця година…
Світити буде сяйвом місяць,
Ще в пам’яті зостануться думки
Зізнання житимуть – вони палкі!
Для неї лиш – а не для тисяч…
------------------------------------------
Слова…Вечірня ніжність…
Чудесна і водночас полігранна
Ти мій бальзам – ти бездоганна!
Відчуй мою палку суміжність…
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=341185
Рубрика: Лірика
дата надходження 01.06.2012
автор: Вальдемар Феруменко