Питається керівничка діточок у класі,
Який фах обрали б діти в теперішнім часі.
Я б, напевно, космонавта, а я педагога,
Я б юриста, але в мене є якась тривога…
Мені дуже до вподоби сучасний біолог,
А мені, Володя каже, це сексопатолог…
Керівничка, аж присіла, не зна, що й казати,
Хто ще інші професії із вас хоче взяти?
Стала дуже їй цікава професія Вови,
Бо всіх інших їй відомі, Надійки й Миколи…
Зачепило керівничку, ти не уявляєш,
Яка складна професія, ти хоч її знаєш?
Саме таку професію дуже хочу мати,
Щоб із вадами такими людей лікувати.
Я наводжу Вам, як приклад: погляньте в віконце,
Їдять жінки морозиво, ще й стоять на сонці,
А скажіть мені, будь ласка, тільки дуже щиро…
Хто з них замужем? Погляньте, яка з них щаслива?
Одна лиже морозиво, а друга кусає,
А хто має чоловіка, з нас ніхто й не знає…
Здивувалась керівничка, взялася за крижі,
Я так думаю, Володю, певно та, що лиже…
Тут я хочу Вам сказати, усміхнувсь Володя,
Я, як лікар, розберуся і сміятись – годі!
Та, в якої є на пальці обручка тоненька,
Та з них замужем, це точно, каже так, серденько.
Помилилися шановна, що ж ще Вам сказати:
Тих, що з вашими думками - буду лікувати!
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=341176
Рубрика: Лірика
дата надходження 01.06.2012
автор: Віталій Назарук