Обливаюся потом, мов праля,
Коли підлість чиясь в серце б'є...-
Хоч страждаю - відстоюю Правду,
Як священне знамено своє!
Я вовік не цуратимусь правди -
Вона праведна суть і любов,
Я - за бідних, хто їстоньки спраглі,
Серед ночі терзаюся знов!
Буть байдужим не вмію, не буду,
І не хочу грішити за гріх,
Бо байдужість - серйозна застуда,
Що по совісті ріже. мов ніж...
Де негідні - я там не скорюся, -
Вогнем думки спалю їхній гніт,
Лжепокірництву жадно не вчуся, -
Я до згину за істинний світ!
Я не смію корисливим бути, -
Іншим користі так прагну я,
Бо корисливість - грізна облуда,
А корисне - то світла зоря!
А душа ж моя, наче в дитини,
То всміхнеться до сонечка ввись,
То замріяно в пісню полине,
То благанно шепне: зажурись..,
Щоб, бува, не втомився від того,
Щоби людям робити добро, -
Те покликання, знаю, від Бога,
Плаче свічка і я на перо...-
В тому й серце згорить - і прекрасно!,
Бо зорітиме слово із сліз,
Я не був галасливим,та гасло
За Людину й за Честь - я б возніс!
09.01.2003
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=340953
Рубрика: Громадянська лірика
дата надходження 31.05.2012
автор: Максим Калина