(казка)
Про долю козака Мамая говорили різне. Одні люди казали, що загинув від руки сина рибалки, що зрадив свій народ і пішов служити ворогам. Але то неправда, тому, що не могло бути такої смерті в славетного козака Мамая! І кажуть старі люди, що він не помер, а блукає собі досі Україною і помирати не збирається.
Одного разу один коваль з Бакоти блукав якось біля дністрових скель і побачив печеру вхід до якої був закритий кованими залізом дверима з замком. Пішов він в кузню та й викував ключ до того замка. Зайшов в ту печеру – виявилась вона просторою та величезною, а на долівці сплять козаки. І поміж них впізнав коваль козака Мамая, бо лежала біля нього його бандура та сурма зроблена з рогу тура - тому й коваль так і подумав і всім потім про це розповідав.
Коваль взяв до рук сурму, ледве її піднявши, хоч і був він людиною сили незвичайної, підніс до рота та й подув. І пролунав тут звук від якого затрусилися гори і кручі, і скеля в якій була печера ледве не завалилася. А козаки прокинулись і підвелися.
Жах охопив коваля, хоч був він людиною сміливою і, певно, дідька лисого би не злякався. Вибіг він з печери, закрив за собою двері і ключ кинув в Дністер. А козаки крикнули йому у слід: «Навіщо ти розбудив нас? Тепер нам гірше ніж раніше! Тяжко тепер нас буде чекати слушного часу, нашого часу!»
Наступного разу хотів коваль знайти шлях до тої печери, але не знайшов.
Але старі люди кажуть, що настане день, коли та сурма зроблена з рогу тура просурмить тричі і встануть козаки такими ж сильними і хоробрими, якими були в старі часи, і здобудуть Україні волю жадану. І ще кажуть, що козака Мамая бачили відтоді в різних куточках України. А кобзарі та бандуристи досі співають людям про його подвиги.
Одного разу десь між могилами Похила та Сива пасли двоє пастухів овець, і сидячи ввечері біля вогню, розповідали один одному про козаків, про могили - кого в яку положили. Раптом з могили Сивої з’явилися дві тіні, і одна тінь сказала іншій: «Послухай-но цього хлопця! Я бився під Жовтими Водами, а він знає про цю битву більше ніж я!»
Примітки:
Могила – курган.
Записано зі слів діда Василя Нечипоренка з села Бакоти, що на Поділлі.
Ілюстрація – картина художника Віктора Крижанівського.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=340775
Рубрика: Лірика
дата надходження 30.05.2012
автор: Артур Сіренко