І знову в буремному світі негода
Зірвалися з прив’язі бурі століть
Мов граючись м’язами, нищить природа
Знайомий і звичний навколишній світ
В червоному пеклі зникають будівлі
Хитається небо і стогне земля
В потоках страшної води і каміння
Тоне майбутнє як немовля
А темрява страшно вкриває простори
Вливається мороком й жахом душа
Під натиском хмари із смерті і горя
У світле майбутнє віра лиша
За що така кара, здіймаються руки
Чим завинили ми, стогнуть в пітьмі
Чим ми накликали смерть і розруху
Чому ж тепер гинуть великі й малі
Та тоне крик розпачу в реві стихії
Не буде прощення жодному з тих
Хто нищить цей світ і не розуміє
Розплата за злочини гряне на них
Засліплені користю, підлістю, лінню
Душевні банкроти руйнують буття
Невситні тулуби, бездумні створіння
Прожерли все право на мирне життя
Заслужена кара спустилась із неба
Все вкрили навали вогоню, і води
Бушує стихія, тому що вже треба
Очистити світ. Нема далі куди.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=340700
Рубрика: Лірика
дата надходження 29.05.2012
автор: Паша Остап