Моя рідна мово,
що ж буде з тобою?!
Сплюндрують у котре
й накажуть «молчать»?!
Російською в нашій
страждальній державі
наш лідер та уряд
почнуть скрізь «кричать»?!
Книжок буде більше
на мові російській
і телеканали
всі будуть «вещать»?!
І мову чужу для нас,
мову гнобителів
від тебе, рідненька,
почнуть «защищатьт»?!
Українська мово!
Іронія долі –
в своїм ріднім краю
не маєш ти волі.
Цькували тебе
і татари, й поляки.
Із світу зживали
жиди й австріяки.
Із тебе знущались
угорці та німці.
Тепер ігнорують
самі ж українці.
Москаль витісняв
із твоєї ж оселі –
часи були грізні,
страшні, невеселі…
Ніхто не скорив,
хоч й рубали коріння –
Тарасове слово
кидало насіння!
І ти проростала
в серцях євшан-зіллям,
злітала увись
і неслася довкіллям.
Пшеницею-житом
в полях наливалась,
в неволі піснями
навкруг розливалась.
В Гулагах ночами
бриніла в бараках.
Та сил набиралась
у мальвах і маках.
З руїн піднімалась,
калиною квітла,
вела українців
крізь терни до світла!
Барвінком стелилась,
дзвеніла у думах,
народ піднімала
та грала на сурмах..
О, рідная мово,
живи, не скоряйся.
В Карпатах, в Донбасі,
в Криму розвивайся.
На Півдні та Сході,
на морі та суші
любов’ю і світлом
запалюй ти душі.
Лунай милозвучно
в містах і у селах,
сіяй, як корона,
в смарагдах і перлах.
Лиш зрадники можуть
свого відцуратись,
вкраїнського, рідного
слова боятись.
То ж чуйся ти вільно
у рідній країні.
Принось славу, користь
і честь Україні!
Злітай над Землею
високо, крилато.
Хай буде у тебе
скрізь друзів багато!
З прадавніх глибин
ти росла – проростала
і ні перед ким
на коліна не встала!
То ж, горда й співуча,
моя, рідна мова,
в сьогоднішній час
не згуби ані слова.
На всій земній кулі
лунай, не зникай
і націю нашу
завжди прославляй!
О, рідная мово,
моя солов’їна.
У кожному слові
твоїм – Україна!
Ти сил набирайся
з води та роси,
у піснях дзвени,
повна мрій і краси.
Живи у віках,
йди від роду й до роду,
як скарб, як душа
і держави й народу.
́
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=340407
Рубрика: Лірика
дата надходження 28.05.2012
автор: палагняк