На заході,ген,де бува лише Гея,
Де хвилі зелені несе океан.
Там острів лежить,що зовуть Ерітея.
І там Геріон необмежений пан.
Страховисько це,що з трьома головами
Тримає на острові чудо-биків.
А ще ж призначив він до них пастухами
Евритіона,та Орта - чудовиська з псів.
Евритіон,мов гора серед поля,
Биків тих стеріг та усе випасав,
А Орт,все ганяв і не знав він покою,
Дививсь,щоб до острова хто не пристав.
Отож Еврисфей по биків Геріона
Геракла відправив у ту далечінь.
І той,що здолав би в ходьбі чемпіона
Набігався світом і схуднув на тінь.
Забрів він у Францію,й кисть винограду
З лози,що плелася Геракл скуштував.
Та тут ізненацька потрапив в засаду
Дівчат чарівних і бранцем їх став.
Вином пригощали ці юні красуні.
Неначе русалки кружляли в танку.
Тіла їх стрункі обіймали лиш сукні,
Що відтіняли п`янку наготу.
Коли ж тії сукні чомусь розчинились,
Пропали кудись,мов би їх не було,
А юні красуні все більше тулились,
Геракла,мов хвилю,кудись понесло.
Згадав він Венеру і добру науку
І греції велич щоби не зронить,
Дівчаток кохав,згорнувши у купу,
Мов спраглий в пустелі-хотів лише пить.
Припав до вподоби красуням тутешнім,
Та й сам ласував,що вже там говорить.
Віддався увесь він спокусам сердечним,
І нікому було його зупинить.
Француженки були на диво привітні
Науку в Геракла брали і брали.
Однак не минуло,красуні вагітні
Й Гераклу раптово відкоша дали.
Давно не встрявав він в такую халепу.
П`ятами із Франції враз накивав.
Пустився він знов у дорогу далеку,
Аж тут у Іспанію він причвалав.
А тут,брате мій,усі гонорові.
І руку із шпаги ніхто не зніма.
Іспанки пихаті,бажають лиш крові
І холод від них,мов на дворі зима.
-Невже таки всі,такі дикі й холодні?
Геракла узяло чомусь за живе.
-Знайдуться й між ними в коханні голодні,
Інакше лихий хай ухопить мене.
А щоб привернути до себе увагу,
Геракл на турнірі у бійку устряг.
Не міг проминути хоробрих розвагу
Й прославить хотілося Греції стяг.
Та нагло повівся-десяток одразу,
Він викликав гордо на бій.
А ті ,заховав на Геракла образу,
Взялися за нього,що й боженьку мій.
Дісталося їм і йому перепало.
Махати мечем вже зомліла рука.
Десяток Іспанців у битві упало.
В Геракла розбита була голова.
Іспанка струнка пов`язала хустину.
Всміхнулась герою,в палац привела.
В клопОтах провела добру годину.
Геракловій рані ладу дала.
До честі героя,учта весела,
Тривала до ночі,а ледь розійшлись,
Іспанка Гераклові шию обплела.
В пориві п`янкому вони обнялись.
Кохалася так,що в очах потемніло.
Такого Геракл не чекав.
Іспанка холодна від пестощів мліла.
І він у обіймах вмирав.
Провівши у любощах добру неділю,
Геракл зрозумів,що був зовсім не прав.
І хоч не у кожній він бачив повію,
Однак за холдність гроша би не дав.
"Усе воно в світі бажає кохання
І силі ніякій того не змогти.
В творінні боги заложили бажання,
Тому і не терпить душа самоти."
"Та то вже заліз я у дебра науки,
Хоча про биків вже пора нагадать"
І хоч не хотілось Гераклу розлуки,
Дорогу далеку продовжив топтать.
Нарешті добрів він до тої протоки,
Що два континенти вона розділя.
Поставив стовпи він зі скель по два боки
І Геркулеса надав їм ім`я.
А потім забрів він на берег пустельний,
Де сонце сіда за сідий океан.
І в ньому побачив він острів маленький,
Що звуть Ерітея і де Геріон дає раду бикам.
Та нічим доплисти і виспатись треба.
На лев`ячій шкірі Геракл розтягнувсь.
Та раптом побачив,що сонце із неба,
На нього летить,він дубцем замахнувсь.
Здивований Геліос,враз зупинився.
Не гнівався він,бо Геракла впізнав.
Сміливця про справи питать заходився,
І дати човна йому обіцяв.
Човном він на острів доплив Ерітея.
На березі Орт на Геракла напав.
Не довго й скакав,бо зламалася шия,
Коли він дубцем від Геракла дістав.
Пастух не минув теж удару страшного,
Геракл вже й биків погнав до човна,
Як враз Геріон на дорозі попався,
Та й він від Геракла дістав теж сповна.
На берег іспанський,човном Геліоса,
Геракл тих биків перевіз.
А потім,табун цей,погнав до Аргоса.
І вже й через Альпи круті переліз.
Та Гері,мабуть,закрутило у носі.
І підлість,як завше,зробити взялась.
Тому до Геракла Морфея у гості
Вона підіслала і хитрість вдалась.
Скував сон Геракла і він,наче вбитий,
Всю нічку проспав і нічого не чув,
Як вкрали биків і злодій той хитрий,
В печері биків тих швиденько припнув.
А ранком Геракл,ледве очі продерши,
Биків не знайшов,і побіг їх шукать.
У лісі блукав,і у гору упершись,
Почув рев биків і почав їх гукать.
Ходив попід гору,одначе печери
Знайти було годі,тож знову шукав.
Поранив все тіло,до радості Гери.
І зморений,врешті на землю упав.
Отут він й побачив сліди між кущами,
По ним і печеру нарешті знайшов.
Та вхід у печеру скелі шматками,
Заклав хтось могутній,граючись мов.
Зригаючи полум'я й диму клубами,
Гераклові очі застлав.
І палицю грізну,страшними руками,
Він на Геракла підняв.
Та той не чекав,поки станеться лихо,
І скелі вхопивши шматок,
Жбурнув у нападника,вцілив у вухо,
І вражений Кекос замовк.
Звільнивши биків,і спочивши в печері,
У Грецію їх потихеньку погнав,
Однак,Еврисфей,убоявшися Гери,
Богам тих биків у пожертву віддав.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=340037
Рубрика: Поема
дата надходження 26.05.2012
автор: Павлусик-Кузмяк Олег Мико