Несіяні поля... Голосить вітер,
Каглицею намащує рамена!
Іще одне неплідне виє літо,
Іще одна розпука чорноземна...
І крючить пальці, та уже знемога,
Бо ще чорніша доля, як та глина!
Іде по трапу, що веде від Бога,
В заплаву статну - ніби-то людина...
А над душею зрілий стеже ворон,
Що й самосІйка - лиш миттєва втуга.
Міліють груди, бо не брались бо́рон,
Черствіє серце, бо не знало плуга...
І сиве небо - виплакана пісня...
То може завтра, може на́ рік всіє?
Гримить над полем косовиця пізня,
Мовчить у смуті зраджений Месія...
(25.05.12)
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=339773
Рубрика: Лірика
дата надходження 25.05.2012
автор: Леся Геник