Так дивно, що без гордості родився,
Так боляче, що я її не мав,
Сльозами відчаю я вкотре вже умився,
Коли тобі я душу відкривав.
Невинна ти, я знаю, що не любиш,
Не хочеш буть, що зневажаєш лиш...
То моя совість, яку тепер не згубиш,
То мої сни, що в попіл здійнялись...
Не відпускав, за що побитий ланцюгом
Своїх же мрій, і споминів, і згадок...
Чомусь, коли душили – то гуртом,
Як далі жить – то просять всі поради.
А я розщедрився – і все усім прощав,
Вважав, що з совістю – то легше так живеться,
Допоки ключ від серця хтось зламав,
І вітер там гуля...Й самотніть бється...
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=339345
Рубрика: Лірика
дата надходження 23.05.2012
автор: Мирослав Гончарук-Хомин