Я, Україно тобою просякнутий…
Знаєш ганебних керманичів ти.
Мали б давно же прозріти й розкаятись
Доньки, сини твої… Палять мости.
Знала б ти: в тебе і в бога зневірились…
Сором! Своїх відмовлятись пісень!
Захід зі Сходом… Щоб важністю мірятись!?
Розбрат і сльози, і сутінний день.
Мали б Карпати з степами ріднитися…
Заповідь предків? Святині твої?..
Відсторонилися, в світ розлетілися –
Поталанить кому на чужині?
З-за океанів: з Канади, з Австралії
Денно і нічно прикуті лицем…
Човпемося люто і … вакханалії:
Сповзаємо в прірву. В прірву – тихцем.
Жовто-блакить не рятує: як марево –
Нічно і денно над тілом твоїм.
Мріялось в старості неба безхмарного.
Неба безхмарного не заповім…
Я, Україно, тобою просякнутий…
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=339280
Рубрика: Лірика
дата надходження 23.05.2012
автор: Михайло Нізовцов