На сонячній петлі гойдалось нічне холодне небо,
Зірками спопеляючи зі світла і Чумацький шлях,
І по дорозі, понад річкою, серед лугів де-небудь,
Я пригорщу тих променів тримав ховаючи в руках.
Мені вони здалися мов вогонь який теплом долоні,
Я передав усе що миті вічності у подихах відчув,
Вони були об’ємні силою й наразі зовсім невагомі,
Та це здавалося немов той вітер поряд їх подув.
Летіть далеко, хмарами високими над білим світом,
Куди нам хочеться пірнати морем з різних берегів,
Даруючи обійми радості і безлічі чарівним цвітом,
У крилах величі ми стали спільною сім’єю із птахів.
Там, звідки ранок водоспадів щастя падаючі зорі,
І ліс казковий малював свій напрям навпростець,
Дощу розсипалися каплі огортаючи, були прозорі,
Новий початок, новий день, майбутнього митець.
22.05.2012
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=339232
Рубрика: Філософська лірика
дата надходження 22.05.2012
автор: КРІПАКОС