Коли ти в людину кидаєш грязюку,
Вона, ти гляди, може й не долетіти.
Та в тому болоті твої будуть руки,
Можливо, що важко їх буде відмити.
Коли в тебе думка – ні в тин, ні в ворота,
А вірші – якась там каляка – маляка,
То це, пробачайте, погана робота,
І це – ніби кіт з переляку наплакав.
Коли ти не знаєш, що крапка і кома,
Як літери, в реченні теж необхідні,
Коли тобі рима і ритм не знайомі,
Помилок багато, то твори – фригідні.
Сиди вже тихенько й не рипайся, мила,
Навчишся писати – до критики прошу.
Навіщо марнуєш папір і чорнила?
Задумайсь, будь ласка, моя ти хороша.
Немає біди, коли може розумний
Утнути дурницю, він пише від серця.
Та буде безмежно так боляче й сумно,
Як дурень чомусь мудрувати береться.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=339064
Рубрика: Сатира
дата надходження 22.05.2012
автор: Ліоліна