Колись ти вип’єш ковток гарячої кави і згадаєш мене… як я зігрівала твою душу з середини… згадаєш, як нам колись було добре разом…
Та зробивши цей ковток, пам’ятай, що мені тоді пекло в мільйони разів більше, і ця біль заглушувала смак щастя набагато довше, ніж відчувався присмак кави…
Спробувавши її солод, ми неодмінно відчуємо гіркоту… Декому кава пахне приємно, а декому тривожить рани, які нещодавно почали загоюватись… В декого вона терпка, а в когось солодка з вершками. Хтось її п’є задля насолоди, а дехто, щоб просто заглушити самотність.
Та не зважаючи на відчуття, які приходять потім, вона зігріває всіх. Зігріває, якщо її випити до дна… А інакше вона холоне, стає непотрібною…
Ми ж своєї кави скуштували лише декілька капель… і вона схолола… Нам лише потрібно пам’ятати, що навіть теплом люблячих долонь її ще можна зігріти…
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=338994
Рубрика: Лірика
дата надходження 21.05.2012
автор: Марія Райська