Так добре, що навчивсь терпіти,
Так добре, бо навчивсь мовчать,
І хоч катують словом ваші діти,
Та добре, що колись навчивсь прощать.
І все життя мене штовхала в груди,
Чиясь зневага, і в котре не любов,
І я хворів, та жаль не від застуди,
І мучився...і піднімався знов...
І все життя – то словом у обличчя,
То наклепом лозою по вустам,
Та я мовчав – пройдуть мої сторіччя,
І я прощу...і не згадаю Вам...
Катуйте! Що ж – нехай на совість,
Я витерплю, я тихо промовчу...
Життя – то майбуттям розкрита повість,
Нехай моя не буде про війну...
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=338833
Рубрика: Лірика
дата надходження 21.05.2012
автор: Мирослав Гончарук-Хомин