Лежить троянда, мокне під дощем,
Ніхто не підійме і не зігріє.
І не накриє від дощу плащем,
Вона ж до серця притулитись мріє.
Ще вчора у прозорості роси,
Була, мов королева серед квітів.
Червоним шовком, ніжної краси,
Пелюстки в чарівному оксамиті.
Сьогодні ж омивається слізьми,
Покинута в самотності страджає.
Їй боляче, візьми і підійми,
Вона з останніх сил тебе благає.
Не чуєш ти, минаєш цю красу,
Спішиш кудись, її не помічаєш.
Коли ж з троянди струсиш знов росу,
Тоді лиш плач троянди пригадаєш...
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=338242
Рубрика: Лірика
дата надходження 18.05.2012
автор: Тетяна Горобець (MERSEDES)