Наснилась мені ніч Валькір”ї.
Загризли мене зуби страху –
Забрати тебе, вбити мрії
Й привЕсти до краху, до праху.
Насунеться сутінь розлуки,
Підірвусь я на твоїй зраді,
Застигнуть у холоді руки,
Не стане любов на заваді.
З розпуки до праху, до болю.
Ні слово, ні думка не спинить.
Пролилося «Каберне» кров”ю
По білій моїй скатертині.
Шматочок фужеру з кришталю
Блищить під столом фіанітом.
Засохли троянди від жалю.
А серце застигло гранітом.
Цілунками я би писала
Ім”я твоє на твоїй шкірі,
Якби ж то не зради навала,
Якби ж то не меч в серці віри.
Я серце розбила на друзки.
На вулицю випхала віру.
А в грудях – і холод, і пустка,-
Знекровлена, змерзла і сіра.
Ти, вершнице верхи на вовку,
Ізиди зі снів десь подалі,
Знайди десь надійнішу сховку.
Не кидай любов на поталу.
*Валькірія – у скандинавській міфології –
та, що вибирає мертвих, нижче жіноче божество
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=338225
Рубрика: Езотерична лірика
дата надходження 18.05.2012
автор: Ліоліна