Чомусь судомами вже зводить серед ночі,
І дивно це, бо вік ще не прийшов...
Чомусь від сонця помутніли очі,
І колір зник...Й сухою стала кров...
Чомусь щоранку все важче підійматись,
Дивитись у вікно крізь ставні днів...
І боляче уже чомусь прощатись,
І дарувать, і цитувать відомих слів...
Чомусь удень мені все важче дише,
І голос перейшов на хриплий лад,
Я втратив десь лиш свій куток затишшя,
І хтось зрубав коханий мною сад.
Чомусь увечері я втратив спокій нині,
І називав відсутні імена,
У двадцять два мене лякають тіні,
Неначе вже пройшла моя весна...
Та я однак щоранку прокидаюсь,
І хоч дивлюсь крізь ставні давніх днів,
Я вірую – а отже не прощаюсь,
Живу сьогодні я – шукаю нових снів.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=337921
Рубрика: Лірика
дата надходження 17.05.2012
автор: Мирослав Гончарук-Хомин