У двадцять я уже писав листи,
Щоби сховати їх у темінь шафи,
Щоби заплакані і вже пожовклі сни,
Розвіялись - щоб попіл не збирати...
У двадцять я відчув інфаркти суму,
І одинокості інсульти прохідні,
І я писав вже при свічках без струму,
У відчаї про ті минувші дні...
Мені хотілося, щоб серце розірвалось,
Щоб тиск убив, коли я був вві сні...
Та вік твердив, і сталось так як сталось,
Я пережив клінічну смерть тих почуттів...
Та я все так, усе пишу листи,
Ховаю їх, щоби ніхто не бачив,
Бо ті заплакані і вічно нові сни,
Мені вночі говорять, щоб не старчив...
Колись пройде той вік і я візьму своє,
Спалю оті знайомі мертві душі...
Та не приходить він, а память заграє,
Ламає й душить, і все штовхає з кручі....
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=337714
Рубрика: Лірика
дата надходження 16.05.2012
автор: Мирослав Гончарук-Хомин