Так багато хочеться тобі сказати
Не спатиму,
Чекатиму,
Блукатиму,
Чи може ні.
Навіщо знов ти лізеш в це болото?
Вже досить того, що я вважала його небом...
А тепер ти?
Не спатимеш,
Чекатимеш,
Блукатимеш,
Чи може ні.
Може це твій черговий обман
І ти вже в солодкому очікуванні смакування залишками моєї душі?
І навіщо питати,
Писати,
Кричати,
Шептати?
Всеодно ти не скажеш правди.
І в очах твоїх я не знайду її, бо вони вже давно
Вкрились білою плівою, як у сліпця.
Бо ти сліпий,
Німий,
Глухий.
І чому можу припускати я, що сталось диво
І ти прозрів?
Коли я щойно відпустила...
А ти відчув це, як нанаситний самець, від якого втікла одна з...
Ти знаєш, що більш ніхто не буде йти,
робити,
казати,
як ти повелиш, ніхто так бездумно не...
Так дивно зараз. І все це, як завжди, через твої тихі кроки,
Які я чую ночами. Тобі ж, напевно, щиро жаль.
Та жаль чого? Що вже нема такої покірної,
дурненької,
малої?
Не знаю, чого жаль. І вже не хочу знати.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=337198
Рубрика: Лірика
дата надходження 14.05.2012
автор: НЕ ТУТешня