Не повернусь в минуле нізащо,
Не повернусь ні прямо, ні боком.
Це – безглуздіша, мАрніша справа,
Ніж забити гвіздки мікроскопом.
Бо мене там ніхто не чекає.
Бо нікому я там не потрібна.
Бо ніхто того не пам”ятає,
Яка ніжна я, любляча й вірна.
Речі, погляди, значимість слова
Я й забула, давно вже забула,
Ту країну далеку, як зірка,
Ту адресу туманну, минулу.
То навіщо приходиш, як МАра,
І навіщо туди мене кличеш-
В те минуле, де ми були разом?
Зайти в ріку не зможемо двічі.
МАру* спалю весною (то – звичай),
Щоб не тисло минуле на шию.
Заповідну в майбутнє стежину
І без тебе знайти я зумію.
У майбутнє я (правда це, правда)
НОшу давнього ні, не тягтиму.
А що тіні від нього блукають,-
То проходять давно вони мимо.
*традиція друїдів – на зході зими спалити
Мару (велику ляльку із соломи),
а з нею- спалити всі негаразди і зло
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=337003
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 13.05.2012
автор: Ліоліна