Зрадливі ночі. Дні без світла. Морок.
Ті дні нестерпної, страшної самоти.
Здавалося, життя – запеклий ворог.
Піти кудись, піти в прекрасніші світи
Здавалося важливим і нагальним.
Не мало сенсу інколи таке життя.
Вже бачила краї за задзеркаллям,
Звідкіль ні в кого вже немає вороття.
Скували дух безсонні тяжкі ночі.
Здавалося, що вихід просто не знайти.
Дивилися на мене рідні очі.
І відчинялись двері у нові світи.
Так соромно за ті думки зрадливі,
Що залетіли звідки, невідомо як.
Не заблукати б на життєвій ниві,
Зуміть знайти собі дороговказ-маяк.
Дитини очі врятувати здатні
Від страху й мороку. Вони – і сонце, й сміх.
Ми в вічному боргу, у невідплатнім.
Вони, ці очі – океан сердечних втіх.
А час минув, і молодість, як злива,
Зцвіла. Дивуюся, як швидко все пройшло.
Дитини очі. І уже щаслива.
В них зазирнеш – як ясне сонечко зійшло.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=336759
Рубрика: Філософська лірика
дата надходження 12.05.2012
автор: Ліоліна