Прошу, скільки себе пам'ятаю-завжди віддавала.
Наразі, прошу, залиш, збережи ті пір'їнки, у своїх руках
Пожалій, не мене, не себе, ті крилята,
Що линуть у темряві днів...
Я відмовлюсь від тої сили підійду до тих берегів
Я змушу себе вблагаю...
Грати сама збудую колючим верхів'ям лісів
Не карай, що нестиме голубка відповідь
Твоїх листів...
Твій поштар, геть знесилився зрячий
Упав біля моїх ніг, кров заструмила гаряча
Лист твій дощами невдача...
Пишу в останній раз
Виходжу білого птаха крила єлеєм змащу
Більш не дозволю добряче втомлений
Відпущу...
Скоро цвістимуть трави визріють в росах дощу...
Спокій у них відшукаю відремонтую храм
Ясний ти світлий пригожий
Дай мені сили Боже, звідки він
Хто він є - ти?
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=336527
Рубрика: Лірика
дата надходження 10.05.2012
автор: Ольга Ратинська