Ти гарно живеш, свою славу здобувши.
Та подумки все ж поринаєш туди.
Туди, де крізь марево років минувших
Завжди нас чекали осінні сади.
Ми жили для них. Ми до них повертались.
Ставали дощем у осінній воді.
Ми падали в яблука й просто сміялись,
Бо були щасливі й такі молоді.
В ту мить ми були одним цілим з тобою.
Крізь страх заборон і постійних вагань.
Ми падали в листя, ставали травою.
Згоряючи в полум’ї власних бажань.
В час пристрасті тіло жадало кричати.
То билося серце – твоє і моє.
Тоді ми любили сидіти й мовчати
І бути такими, якими ми є.
В тих добрих часах ми давно зупинились.
В тих добрих часах все було зрозумілим.
Ми були усім. Та й усім залишились.
На кронах осінніх дерев спопелілих.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=336368
Рубрика: Лірика
дата надходження 10.05.2012
автор: Дарія