Робота – дім – до магазину.
Мо”, годі «тягнути резину»?
Катує нудьга вже до краю.
Та щось же змінити я маю!
Я знаю, що хочу зробити:
Поїду я до інуїтів*.
Вони пригостять мене салом
З кита – однорога - нарвала.
І сала того – аж п”ять метрів.
Добуте з морських хижих нетрів.
А шкіра (чи манта) – то сила,
Гренландцям – замість апельсина.
Візьмуть – і з біленького снігу
Збудують собі зручну іглу**.
І буде то хатка, що треба,
Навкруг – лиш сніги, лід і небо.
Сачком зловлять ловкую птицю,
Щоб чимось сім”ї поживиться.
У шкіру тюленя їх щільно
Напхають й накриють камінням.
А місяць пройде – і готово,
Прошу любе панство до столу.
Як сморід уже з ніг збиває –
То їжа готова, сідаєм.
Одна тільки пересторога –
Ведмедя не стріть на дорогах.
Бо білі ведмеді не знають,
Що ти – не тюлень і не заєць.
Краї ті – незвичні й цікаві…
Та краще зварю собі кави
І сяду із нею під вишню
Та, може, серветочку виш”ю.
І стежкою зійду до річки,
У коси вплету собі стрічки.
А ще б квіточок я нарвала.
Нащо мені сало з нарвала?
*Інуїти – ескімоси Чукотки, Гренландії і Канади
**іглу – зимова куполоподібна хижа з плит снігу
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=336357
Рубрика: Лірика
дата надходження 10.05.2012
автор: Ліоліна