Присвячую моєму дідові , який був тяжко поранений на р. Вісла.З відкритою черепною раною жив до кінця свого життя.
Звичайний поряд жив собі дідусь.
Сидів на лаві біля ганку тихо.
Похилий вік, та дід усе не гнувсь.
Над лавою медАми травень дихав.
Бузково-яблуневий цвіт дрижав
солодким у повітрі ароматом.
І в ароматі — воїн всих держав
сидів стареньким феніксом для страти,
бо вкотре пригадав : на неба тлі
лежало сонце, як гончарна глина.
І загриміло все. Снаряд летів,
і сонця паляниця — в намистину.
А потім тиша довго так зависла...
Горіло все. Горіла навіть Вісла.
08.05.2012.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=336284
Рубрика: Лірика
дата надходження 09.05.2012
автор: Надія Позняк