Ще мирно спить у тихому світанку,
Країна щастя, мужності й краси,
Ще мирний подих прохолоди ранку,
У спокої, ще крапельки роси...
Та вже над світом, в чорному убранні,
У гуркоті навислої грози.
З'явились в небі тихім на світанні,
Страшні круки у свастиці хрести...
І враз думки. щасливі мрії зникли,
Лиш біль і сльози в змучених очах.
І квіти, ще розквітнути невстигли,
Потухла незапалена свіча...
Війна... У гучномовець прозвучало
І заклик свій промовив Левітан.
Моя бабуся, ще тоді не знала,
Що в хаті більш не гратиме баян...
Дідусь в руках тримав вже автомата
І з ним в обіймах землю боронив.
Залишились дружина, діти, хата,
Він відбивав вогню шаленних злив...
Тягнулись довгі дні до Перемоги,
Попереду було багато втрат.
У куряві солдатськії дороги
І вистояв блокаду Ленінград...
Бо наш народ, то є велика сила,
Яка до Перемоги нас вела.
Яка біда, чума його косила,
А сила не вмирала, а жила...
Здолавши біди всі, і всі тортури,
Піднявся над Рейстагом прапор наш.
Розбив народ страшні колючі мури,
Країну захистив свою і спас...
У небі розлітаються салюти,
Святкує свято це увесь народ.
Ніколи ми не зможемо забути
І не потоне пам'ять серед вод...
Вона на грудях наших Ветеранів,
У серці досі полум'ям горить.
Ятряться їхні ще болючі рани,
Відлунням біль з минулого летить...
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=336146
Рубрика: Воєнна лірика
дата надходження 09.05.2012
автор: Тетяна Горобець (MERSEDES)