Драбиною в небо піднятись, щоб світ помістився в долоні.
А можна рукою торкнутись гарячого шовку небес.
Лизнути блискучий край зірки: солодка вона чи солона?
Зривати і вниз відпускати, щоб більше ставало чудес.
А можна на місяць залізти – сидіти, вниз звісивши ноги.
Мрійливо плести колискову для тих, що шурхочуть внизу.
Або обхопивши руками небесний ліхтарик дворогий,
Казками його зігрівати про землю, дощі і грозу.
А ще звідти видно планети: як ходять по них невідомі
Й, зрізаючи промені світла, їх в’яжуть у жовті снопи.
А сонячну кулю тим часом везуть на ранковім паромі.
І поки вона ще далеко, ти спи, моя зіронько, спи.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=335750
Рубрика: Лірика
дата надходження 07.05.2012
автор: Опівнічниця