Хоч велике сонце – тоне у хмаринах -
Швидко заховають у свої глибини.
І закрита сутність крихтами малого:
Може там щось нове, або там нічого.
Ось розлогі клени – то колись зернини.
Скільки всього взяли ці, з землі, рослини.
Тягнуться до сонця, а в цю мить, до хмари.
Скільки вже фотонів на собі впіймали.
В цій великій суті, повно незначного -
Виросте з насіння майбуття, щось нове.
І яка б ця дійсність не була безкрая -
Бачиш лиш лелеку, та птахів там зграя.
Знаєш лиш маленьку ти частину всього –
Хочеш знати більше – то звернись до Бога.
2.05.2012
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=335371
Рубрика: Лірика
дата надходження 06.05.2012
автор: Андрій Гагін