Жив-був у курнику красивий півень.
Він прикрашав собою курниковий рай.
Він знав, як заспіва – то й сонце зійде.
Серед курей всі знали, що без нього – край!
Щоранку «ку-ку-рі-ку» заспіває,
І сонце з горизонту – гульк! О, диво з див!
Гаряче сонце сяє в ріднім краю.
І півень гордий, бо він сонце запалив.
І кури на руках його носили.
Нема без нього ранку, і життя нема.
Та ось з”явилась темна вража сила,
І наступила в курячих серцях зима.
Тінь чорна розтулила раптом крила,
Схопила півника орлиним дзьобом. Страх!
Тінь небо затулила і закрила.
Що ж буде далі? Будемо без сонця як?
Ось знову – ранок. В небі сонце встало.
То що, кінець ще світу якось не настав?
Та ж, мабуть, сонце те зовсім не знало,
Що півень співом його вранці визивав.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=335366
Рубрика: Байка
дата надходження 06.05.2012
автор: Ліоліна