Дуже хочеться якось дізнатись,
Чи є школа, де можуть навчить
Відрізняти як будні від свята,
Як це – правильно й праведно жить.
Дуже хочеться мати надію,
Що знайдеться і щастя, й любов.
Що не скотиться шквал суховію
І не звіє надії ті знов.
Залишає перекоти-поле
На пісочку мереживний слід.
І літає тремтливий довкола
Тополиний засніжений цвіт.
Полетіла із пухом тополі
Чи з травою кудись вдалину
Ця надія. До поля. До болю.
Залишивши в душі мілину.
Залишивши роки в іншім світі,
За межею, куди не дійти,
Десь в далекому ясному літі.
Не вернути літа ті й світи.
Та остання вмирає надія.
Не вмирає ніколи любов.
Приєднались до них віра, мрія.
Бродять разом десь там, за кутком.
Ходять десь, забрели кудись в пустку.
Веселяться без мене, мабуть.
Може, просто подались в відпустку?
Повернуться! Щаслива їм путь!
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=335147
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 05.05.2012
автор: Ліоліна