Я новим теплом вкрию струпи твоїх мрій,
Що,як і ти, наділені здатністю мінятись.
Скільки повз мене пройшло людей-хтивих-повій,
Щоб з тобою назавжди розмінятись.
Я лічу власні східці до недосяжного неба.
А ти існуєш в мені,і тому я - двоїна.
Тільки зайвих слів і недомовок не треба,
Бо недоказане все і розбите - то в людині
тюрма.
Я ж зимою в собі розіллюсь,наче вічна ріка,
Заіскрюсь уночі тихим сяйвом полонених зірок,
І відзавжди я буду така-не-така,
Наче хтось у серця мого бруду встромив
магічний кілок.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=335089
Рубрика: Лірика
дата надходження 04.05.2012
автор: Олена Ганько