Колись ти підеш, і це не трагічно,
І жодних фаталій у цьому нема.
Бо пеклом стають канікули вічні,
І близькість постійна стає як стіна.
Стіна, що росте непомітно із часом,
Невпинно, безповоротно росте.
Чим більше ночей з тобою ми разом,
Тим більше для нас постає небезпек.
Тим більше нас розділяють рутини,
Тим менше ми віддаємо тепла.
Цей світ заплітає свої павутини,
В яких мимоволі холонуть серця.
Це справедливо, і навіть логічно,
Щоб інколи йшли ми по різних стежках.
Вогонь вимагає простору, кисню,
І гасить себе у закритих місцях.
P.S. Закохані намагаються заповнити іншу людину собою. І часом когось в комусь стає забагато, що викликає відторгнення.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=334991
Рубрика: Iнтимна лірика
дата надходження 04.05.2012
автор: Олександр Ткачинський