Горить село, сколола ноги
Ще свіжа після жнив стерня.
Біжу, не бачучи дороги,
Зі всього духу, навмання.
Не чути більше зойків, криків,
Лиш в скронях гупа барабан
І шелестить в повітрі тихо
Із гриви кінської аркан.
Ще крок, мотузяна гадюка
Ковзнула знову по землі.
І знову злісно заулюкав
Ногаєць, скорчившись в сідлі.
А ліс так близько, майже поруч…
-Спасибі, Мати Пресвята.
Та…Шию ніби стиснув обруч.
І порожнеча, темнота…
***
Палюче сонце, спрагле горло,
Гортанні крики, плач дітей,
Нагай з сириці, від якого
Не заховаєшся ніде…
І смикає за повід грубо
Смагляволиций проводир,
В усмішці хижій кривить губи,
- Якші урус, якші ясир…
Жене чабан людську отару,
Немов худобу на базар.
За Перекоп ідуть татари,
Ведуть ясир- живий товар.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=334843
Рубрика: Патріотичні вірші
дата надходження 03.05.2012
автор: посполитий